З одного боку, ми повинні готуватися до циклу виробництва та споживання водню, але з іншого, маємо дуже ретельно зважити за рахунок яких ресурсів. Включення ідеї щодо водневого майбутнього потенціалу України в декларативну заяву США та Німеччини вже надихнули ентузіастів цього напрямку. Тим не менш, наразі потреби споживачів нашого регіону пов’язані з природним газом. Крім того, майбутнє водню прямо пов’язане саме із природним газом, тож розмова має бути не про компенсацію, а про поєднання. Транзит газу територією України — це запорука стабільності зараз, а водень — можливе додаткове майбутнє. Відтак, обидві напрямки мають дискутуватися окремо.

За даними Bloomberg, водень становить сьогодні 0.002% загального споживання енергії. Тобто це фактично точка відліку щодо старту реалізації водневого потенціалу. Кілька десятиліть тому саме така точка старту була у вітрової та сонячної генерації. І після кількох десятиліть безперервного розвитку, державних стимулюючих програм та трильйонів доларів інвестицій частка генерації з вітру та сонячної енергії сьогодні на рівні лише до 2% у структурі всієї світової енергії.

Безумовно, перехід на відновлювані джерела енергії – важливий з точку зору екології та сталого розвитку. Але очевидно, що цей шлях розтягнеться на десятиліття. В найоптимістичнішому сценарії від Bloomberg лише у 2050 році можна сподіватися на значну частку водня у загальному споживанні енергії – на рівні 24%. А до того часу за різними розрахунками, наприклад, у 2040 році може бути і до 5%. Водночас, природний газ вже зараз складає до 24% всієї енергії, і всі прогнози вказують на продовження використання цього ресурсу у найближчі два десятиріччя.

Україна та Оператор ГТС експлуатує газопроводи високого тиску (газопроводи ОГТСУ), тож ми розглядаємо транспортування водню лише у газоподібному стані. Є технології транспортування водню у зрідженому стані та у формі аміаку, але це ніяк не пов’язано з транзитом і може розвиватися як паралельні інновації на ринкових засадах. Чистий водень небезпечніший за природний газ, тож наразі проходять дослідження щодо можливостей транспортування лише суміші водню та природного газу, а не чистого водню.

Цікаво, що національні регулятори більшості країн ЄС вважають за необхідне гармонізувати ліміти на змішування водню. Але згідно з дослідженням Агентства Європейського Союзу з питань співробітництва органів регулювання енергетики (ACER) станом на 2020 рік 65% держав-членів опитування взагалі не дозволяють введення водню в газотранспортну мережу.

У більшості країн-учасників цього дослідження ACER у регламентах щодо якості газу не згадуються обсяги водню взагалі. Німеччина повідомляє про найвищий граничний рівень концентрації водню на рівні транспортування газу (10%), за нею йдуть Франція (6%), Іспанія (5%) і Австрія (4%). Тож наразі навіть за оптимістичних прогнозів, у випадку злагоджених дій у різних країнах, допустимі межі водню, можуть бути на рівні 10%. Але виникає питання: як саме буде сформовано 90% суміші? Іншими словами, де взяти решту природного газу?

Тому саме збереження транзиту природного газу територією України є передумовою для початку розмови про водневу роль України в Європі.

Створення інвестиційних фондів, які допоможуть Україні декарбонізуватися — перспективна модель. Але ж у кожної країни свій власний шлях, і навіть канцлерка Меркель визнає, що Німеччині потрібен газ, бо вони відмовилися від атомної енергії та планують замінити вугільну генерацію. Відтак навіть у разі появи реального потенціалу вироблення водню в Україні та його експорту в ЄС, ми допоможемо Європі, але не задовольнимо власні енергетичні потреби. Бо Україні теж потрібен газ, і не лише для потреб населення, а й у межах декарбонізації.

Оператор ГТС України починаючи з 2020 року активно співпрацює з міжнародними асоціаціями Clean Hydrogen Alliance, EU Hydrogen Backbone, GIE, GERG, MARCOGAZ та іншими, які серйозно аналізують водень. Ми спілкуємося з колегами — операторами ГТС — в інших країнах, бо сподіваємося використати їхній досвід. Однак очевидно, що водень потребуватиме величезних інвестицій вздовж всього циклу виробництва та споживання по всій Європі, а не у кожній окремій країні. Згідно з аналітичним прогнозом Bloomberg, за найоптимістичнішого сценарію, для масштабування водневої енергетики до 2050 року буде потрібно понад 11 трильйонів доларів інвестицій. Лише на виробництво, збереження, транспортування та необхідну інфраструктуру.

Очевидно, що ідея, яка потребує таких інвестицій, у багатьох країнах не сприймається як компенсація — надто багато невизначеності. Крім того, все залежить від злагодженості дій учасників. Сміливо можна стверджувати, що велике водневе майбутнє не станеться із Україною та Європою до 2025 року, з об’єктивних причин надто масштабної трансформації. Після 2025 року, без досягнення згоди по транзитній угоді вже зараз, брати на себе будь-які зобов’язання по водню теж ризиковано.

Якщо нам вдасться зробити водневу мрію реальністю — що було б чудово для світу — це жодним чином не замінить поточний газовий транзитний статус України і його роль для бюджету та безпеки. Україна, безумовно, має розглядати всі вигідні проєкти для себе. Однак ми не можемо відмовлятися від власних стратегічних завдань — забезпечення себе і своєї промисловості ресурсом, який потрібен нам у найближчі 20 років. І саме тому ми наполягаємо на збереженні транзиту.