15 лютого 2021 року, м Київ – Директорка з питань взаємодії з державними органами та міжнародними організаціями ОГТСУ Ольга Бєлькова в інтерв’ю Oilpoint – про міжнародну діяльність оператора ГТС, перспективи транспортування скрапленого газу та майбутнє «Північного потоку–2».
З моменту анбандлінгу української газотранспортної системи – відокремлення її від НАК «Нафтогаз України» і передачі в управління компанії «Оператор ГТС України» – пройшло більше року.
Кожен учасник газового ринку розуміє поняття анбандлінг по-різному. Якщо в Україні його сприймають як передачу газової інфраструктури від «Нафтогазу» до новоствореного оператора, то в Європі – передусім як появу незалежної від інших компанії, що оперує газотранспортною системою.
В результаті анбандлінгу «Оператор ГТС України» став суб’єктом не лише українського, а і європейського газового ринку. Відтак, у своїй діяльності компанії доводиться напряму комунікувати з міжнародними фінансовими організаціями, європейськими регуляторними органами та дипломатичними структурами.
З червня 2020 року за міжнародний напрям ОГТСУ, а також за стосунки з українськими державними органами відповідає Ольга Бєлькова – народний депутат VII-IX скликань, колишній член енергетичного комітету парламенту.
В інтерв’ю OilPoint Ольга Бєлькова розповіла про те, що собою являє міжнародна діяльність ОГТСУ, стосунки з українськими та європейськими регуляторними органами, перспективи транспортування скрапленого газу, біометану та водню, а також про те, що чекає на «Північний потік–2».
Про міжнародну діяльність «Оператора ГТС України» і стосунки з урядом та міністерствами
– В Операторі ви відповідаєте за міжнародну діяльність і відносини з державними органами. Можете пояснити, в чому конкретно полягає міжнародна діяльність «Оператора ГТС України» і що є вашою зоною відповідальності?
– Аби пояснити логіку моєї роботи, почну здалеку. У Оператора ГТС України є кілька особливостей. Насамперед, ми є природною монополією. Це означає, що ми діємо виключно в межах, що визначені законодавством, – як українським, так і європейським.
Україна є стороною-підписантом Угоди про асоціацію з Євросоюзом, Енергетичної хартії, угоди з Енергетичним співтовариством і низки інших енергетичних угод.
Вони диктують певні зобов’язання – як Україні, так і нашій компанії. Відповідно, Оператор, як основа газового ринку, має не лише права, а певні обов’язки, що можемо робити, а що – ні, і певний функціонал.
Ці угоди передбачали для нас прийняття нового законодавства про ринок природнього газу. Ми погодилися взяти на себе зобов’язання імплементувати європейські директиви у національне законодавство, і далі вони були впроваджені в Кодекс ГТС, внутрішні директиви Оператора ГТС та інші документи, що регламентують нашу діяльність.
Відповідно, унікальність компанії в тому, що ми знаходимось як у національному регуляторному полі, так і в міжнародному. Це особливість міжнародного становища.
Ключовими стейкхолдерами моєї діяльності є регуляторні і політичні інституції: Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Єврокомісія, Енергетичне співтовариство і низка органів, що мають саме регуляторний, а не комерційний вплив.
– Звідки виникла ваша посада?
– Раніше в структурі НАК «Нафтогаз України» був «Укртрансгаз», який займався в тому числі транзитом. У «Нафтогазі» був цілий міжнародний осередок, і вони займалися цим напрямком. Потім «Оператор ГТС України» відділився, але проблематика та ціле поле роботи лишилися.
У нас в ОГТСУ розділено технічне міжнародне співробітництво, яким займається головний інженер, і комерційне. А я займаюсь, умовно кажучи, взаємодією з дипломатичними представництвами, європейськими регуляторними офісами, політичними партіями і їх фундаціями, з усіма тими, хто формує суспільну думку довкола енергетики. Це широке коло людей і вони є важливими для природніх монополій і для енергетичних компаній.
До прикладу, я працюю з регуляторами, політиками, як в Україні, так і в інших країнах. Це і не комерційна робота, але їх рішення, наприклад, санкції, впливають на майбутнє нашої компанії.
Але коли я сюди приходила, я бачила це дещо інакше. Я і не уявляла, наскільки внутрішня регуляторна робота переплетена з зовнішньою.
– Що саме вас здивувало?
– Багато чого. Попередні 8 років я була депутатом і у мене було доволі ілюзорне уявлення про співпрацю між державними компаніями та органами державного управління. Здавалося, що усі хочуть допомогти державним компаніям, які, у свою чергу, мають пріоритет перед іншими, і, в першу чергу, Оператор ГТС.
Поясню чому. Ми фактично не заробляємо на українських споживачах. Більше 80% наших доходів – від міжнародної діяльності. Попри те, ми забезпечуємо внутрішнього споживача важливою послугою, адже без нашої діяльності в Україні не було би газу. Тож я очікувала, що усі нам будуть допомагати.
А із теперішнього, хоча й невеликого, досвіду роботи в компанії я можу сказати, що дещо здивована, наскільки зневажливим може бути відношення зі сторони деяких представників державних органів до стратегічної державної компанії, якою є Оператор ГТС.
– Чим ви пояснюєте таке ставлення?
– Подекуди – непрофесійністю, подекуди – нерозумінням. Не всі усвідомлюють, чим ми займаємось. Деякі вважають, що ми на них заробляємо, і їм щось винні. Але наша компанія – самодостатня, заробляє достатньо коштів, і бореться за спільні проєкти в інтересах України.
Наприклад, ми поставили собі за мету виведення на новий рівень відносин з країнами, з якими ми межуємо: з Польщею, Угорщиною, Румунією, Словаччиною. Ми щодня проводимо консультації з дипломатами, з учасниками ринку, тому що ми бачимо для себе таку необхідність.
Це надзадача для країни зараз – залучити учасників європейського газового ринку до нас, зробити так, щоб вони були зацікавлені використовувати українську ГТС, і разом з нами відстоювати її необхідність та пріоритетність порівняно з «Північним потоком-2».
Інша справа – робота з дипломатами. Ми проводимо багато консультацій з нашими послами, є дуже хороші і позитивні приклади дипломатів, які знають свою роботу. Ми з ними знаходимо спільну мову. Ми обмінюємось інформацією, контактами експертів, вони дають нам інсайди з країни перебування і разом просуваємо спільні проекти.
– Якщо порівнювати, який відсоток займає робота з внутрішніми органами, який – з міжнародними?
– На початку моєї роботи більше було зв’язку з внутрішніми офісами і це логічно, адже компанія намагалась використати мій потенціал. За останні півроку нам вдалося вирішити багато внутрішньої проблематики і сьогодні я половину часу витрачаю на міжнародні питання, і цей відсоток збільшується.
Але тут є ще одна об’єктивна реальність – нашим міжнародним партнерам теж треба час зрозуміти, що анбандлінг в Україні насправді відбувся. Вони поступово розуміють, що саме до ОГТСУ, а не до «Нафтогазу» треба звертатись.
Про те, як змінилось ставлення до «Оператора ГТС України» в Європі і про складність стосунків зі Словаччиною
– Як змінилось ставлення міжнародних партнерів до Оператора?
– Деякі могли й не знати, що відбулось. Наприклад, посольства. Для них ми розробили програму інформування про те, що минулого року відбувся анбандлінг, що вдалося, що не вдалося, яка команда працює. Ми провели перший раунд наших перемовин, завдяки яким вони принаймні оновили свої знання.
Є група ключових стейкхолдерів, які були задіяні на всіх етапах анбандлінгу і підписання нового транзитного контракту – це Єврокомісія, Світовий банк, Енергетичне співтовариства і ключові посольства.
На початку року вони вичікували, намагаючись зрозуміти, наскільки серйозними є наміри української сторони. Але вже за півроку для них стало очевидно, що відбулась реальна зміна, у Оператора ГТС з’явився власний менеджмент і компанія стала незалежною.
Суть адбандлінгу для міжнародних партнерів була у тому, щоб на ринку з’явився незалежний від інших гравців Оператор. Адже ми несемо таку функцію, яка може викривити конкуренцію на ринку.
За півроку нам вдалося довести до наших колег, що анбандлінг відбувся, і це може підтвердити ринок. Вони вже бачать, що ми не діємо в інтересах, або дуже злагоджено з «Нафтогазом» чи «Укртрансгазом».
Ми лишаємось з ними стратегічними партнерами. Більше того, у нас з «Укртрансгазом» минулий рік був досить проривним, ми забезпечили збереження газу у великих обсягах в українських ПСГ.
Це результат співпраці двох компаній, які надають дуже різні продукти: «Укртрансгаз» – зберігання газу в режимі митного складу, ми – шорт хол (знижка на транспортування між міждержавними точками входу та виходу – ред.).
Але були і спірні моменти, коли вони одне хотіли, а ми – інше, і ринок нас інколи певним чином примиряв. Це є ознакою розділення функцій, кожна компанія бореться за свій власний інтерес і намагається запропонувати найкращі послуги своїм клієнтам.
– Якщо говорити про міжнародних стейкхолдерів, чи ставляться вони зараз до ОГТСУ як до рівноправного партнера?
– Можу сказати, що на рівні ключових стейкхолдерів анбандлінг приніс нам нотку поваги, ми нарешті виконали це зобов’язання, це працює і наші партнери розуміють нашу проблематику. Чи є ставлення таким же, як до інших операторів? Я не знаю і не можу порівнювати.
Це, на жаль, не означає, що в разі проблем нам допоможуть так, як би ми того хотіли. Зараз ми дуже активно співпрацюємо з усіма країнами, які знаходяться поруч з нами, і вже проявляється кілька проблемних моментів.
– Йдеться про Словаччину?
– В тому числі. Є певні питання з Румунією. Наприклад, проблема якості газу – вона ніби технічна, але має міжнародний вимір. У кожної країні – свої власні вимоги до якості газу, і одна країна наполягає на підвищенні параметрів якості газу з нашого боку, а інша – на пониженні.
– Як з цього вийти?
-Шляхом перемовин, шукати компроміс. Зі Словаччиною цікава історія: ми як Україна взяли на себе зобов’язання впровадити у себе європейські газові кодекси, йдеться про віртуальну точку з’єднання і розподіл потужності міждержавних точок через аукціони. І ми це зробили. А ось Словаччина має право не впровадити це з країнами, які не є членом Євросоюзу.
– Дивно. У нас зі Словаччиною транзит на рівні 38,5 млрд куб. м за минулий рік – це набагато більше, ніж з Польщею та іншими країнами-сусідами. Чому вони затягують, якщо це і в їхніх інтересах?
– Раціонального пояснення я поки що не бачу. Але ви запитали про відношення – чи є воно таке ж, як і до інших. Воно і не може бути таким. Члени Євросоюзу передусім відстоюють інтереси членів Євросоюзу, і це нормально.
Але є члени Євросоюзу, які налаштовані на співпрацю з сусідніми регіонами, а є ті, які не надають такій співпраці пріоритетного значення.
Польща теж не була зобов’язана це зробити, але зробила, як і Угорщина. Румунію зобов’язали це зробити власні політики – вони нещодавно ухвалили зміни до законодавства, і змінили вимоги внутрішньої регуляції. В тому числі, їх зобов’язала це зробити Єврокомісія.
Існує певна асиметрія обов’язків між Євросоюзом і Україною, але сила не на нашому боці. На нашому – лише вигідні умови, дипломатія, постійний діалог і підтримка ринку.
Але коли постачальники зі Словаччини публічно говорять, що їм було би це вигідно, я не дуже розумію, чому оператор тієї країни ігнорує запити гравців свого ринку.
– Тобто, тут наріжний камінь – у внутрішній політиці Словаччини?
– Скажу дещо завуальовано: енергетичні компанії знаходяться під сильним суспільно-політичним впливом тієї країни, де вони знаходяться, і її партнерів. У Словаччини теж є свої особливості, пов’язані в тому числі з довгостроковими транзитними контрактами.
І, очевидно, є різні політичні течії, які відстоюють або розширення інтересів і співпраці з Україною, або інший вектор. І, відповідно, це теж може бути причиною дещо ірраціональних підходів до наших пропозицій.
Бо ми вважаємо, що введення в дію і віртуальної точки, і продажу потужностей на аукціонах за європейськими принципами призведе до збільшення товарообігу між двома країнами.
Втрат точно не буде – може бути вигода, і вона доведена на прикладі інших країн. І польський, і угорський показники за минулий рік зростають.
– Про яку вигоду йдеться?
– Поясню в загальних рисах. Європейський ринок газу влаштований таким чином, що газ рухається туди, де вигідніше його продавати. І чим менше бар’єрів, чим більше точок швидкого, а не фізичного обміну між країнами, тим більше руху. Газ змінює свого власника багато разів, набагато більше, навіть порівняно з тим, що було десять років тому.
Відповідно, якщо зараз з’явиться нова віртуальна точка з’єднання, тим більше учасників ринку будуть робити цю зміну. І ми, як країна, що транспортує і зберігає газ в сховищах, в цьому зацікавлені, – ми отримуємо гроші за ці послуги.
Також це питання безпеки – чим більше газу є у сховищах, тим більш насичений внутрішній ринок, конкурентніша ціна, і є фізична можливість купити газ зі сховища. Навіть газ, що завезений в режимі short haul – його можна купити і розмитнити.
Це наше національне надзавдання: «завантажити всі сховища, використати всю трубу». Тобто максимізувати використання нашої інфраструктури, бо чим більше ми маємо обміну, тим менше витрат на обслуговування інфраструктури.
– У випадку Словаччини, чи намагаються якимось чином допомогти міжнародні організації, втрутитись в цю ситуацію?
– Відповідь коротка: так. Відповідь довша: пам’ятаєте, були складні часи в Україні, коли посольства писали такі повідомлення, що вони глибоко стурбовані. Нам безумовно хотілося б більше взаємності і більше активності. Але ми розуміємо, що на рівні закону і свого мандату, вони роблять те, що в їхніх можливостях.
Можливо, треба говорити про розширення мандату і розширення позицій України. Ми довели своїми власними діями, що ми не якась третя країна, ми – стратегічний партнер, який може очікувати принаймні гідного ставлення до нас.
І якщо країна має зобов’язання по впровадженню певних заходів з іншими країнами, то чому робити виключення для України, якщо ми такий важливий партнер для Європи?
– Якщо дивитись з точки зору компанії, двосторонні зобов’язання вже варто переглядати?
– Ми ведемо цю роботу послідовно і аргументовано. У нас восени була кризова стадія відносин, пов’язана з ремонтом на точці «Будінце» у Закарпатській області. Нам дзвонили і здивовано питали, що ми надумали робити.
Але ми системно показали, що ми суб’єкт, а не об’єкт, ми маємо власну експертизу, і знаємо, коли варто, а коли не варто проводити ремонти. Ми робимо це відповідно до всіх українських законодавчих актів і при цьому демонструємо відкриту позицію до ринку.
Ми нічого не порушили, добровільно пішли на безкоштовне перенесення потужностей за підписаними контрактами. Ми усіляко демонстрували партнерські відносини з ринком.
Звучали навіть якісь підозри з боку експертів і словацької компанії-партнера Eustream, мовляв, ми спеціально придумали цей ремонт. Але ми показали партнерам, про що йдеться і що ми робимо.
Ми вже перейшли від фази повчань до спокійного діалогу. Але наступний крок, в моєму розумінні – не просто діалог, а діалог з нами як з одним із ключових партнерів.
Обсяги наданих послуг мають впливати на повагу, і ми доводимо, в тому числі і цифрами, що є дійсно гідним партнером з точки зору забезпечення газом Європи. І зараз ми, відкладаючи в сторону власні пріоритети, усе робимо для того, щоб не зірвати жодної поставки і не було ніяких нарікань.
Про транспортування LNG, біометану та водню
– Нещодавно ви писали в колонці, що ОГТСУ планує збільшувати спектр послуг, які пропонуються європейським партнерам. Можете пояснити, що планується впроваджувати?
– У нас є традиційні послуги, але навіть їх ми намагаємось покращувати і доповнювати. Над цим працює комерційний відділ. Потенційна тема – транспортування скрапленого природного газу, LNG.
Але сам по собі LNG – це дуже складний продукт, і його транспортування передбачає наявність додаткової інфраструктури – як транспортувальної до точки входу, так і потужностей із розрідження.
На сьогодні ми працюємо над різними маршрутами для імпорту LNG в Україну – з Польщі, з Хорватії через Угорщину, з Греції через Трансбалканський трубопровід.
Зараз ми в пошуку партнерів, разом з якими могли б забезпечити послугу з транспортування LNG. Людей не цікавить, як транспортувати і де розріджувати, їх цікавить, аби газ було доставлено з однієї точки в іншу.
Серед інших послуг – транспортування біометану та водню. Нещодавно мені телефонувала посол однієї з дуже незвичних і віддалених країн, і казала, що їм цікаво з нами говорити щодо транспортування водню. Їх цікавило, який у нас потенціал і які результати наших тестувань.
Будуть нові послуги, які переосмислять майбутнє української ГТС, не тільки в рамках ринку газу, а й в рамках загальної системи енергоносіїв. Приміром, балансування електроенергії на газу, перехід з вугілля на газ.
Тут роль ГТС важлива, ми можемо надавати нові типи послуг, які враховують в тому числі зелений перехід.
– В 2020 році активно обговорювалось питання імпорту американського LNG. Одна із компаній, американська LNGE, хотіла займатись експортом, але не змогла домовитись з українською стороною.
Серед іншого вони стверджували, що для експорту американського скрапленого газу бракує потужностей між Україною та Польщею, і хотіли побудувати нову трубу і розріджувальний завод в Польщі. Чи дійсно між Україною та Польщею бракує газових потужностей?
– Потужності точки з’єднання між Україною та Польщею складають близько 6 млрд куб. м. на рік в обох напрямках. Проте поки що гарантовані потужності наявні тільки в напрямку з України до Польщі.
В зворотному напрямку потужності наразі тільки переривчасті, тобто вони залежать від наявності зустрічного потоку і не можуть гарантуватися польською стороною на безумовній основі.
Будь-яка інфраструктура виграє, коли є максимальні потужності. Але це питання тісно пов’язане з попитом. Побудова додаткових потужностей – це серйозний проект і величезні кошти.
І тут треба спрогнозувати, яким буде попит у найближчі роки, адже LNG залишається конкурентом трубного газу. Крім того, на сьогодні найбільша проблема – спрогнозувати ціну LNG на 5-10 років наперед.
Ми вважаємо, що тих потужностей, які є у нас сьогодні на кордоні з Польщею, цілком вистачає, виходячи з того, яким є реальний попит в цьому напрямку. Разом з тим, ми розуміємо, що може наступити момент, наступний етап, коли потужностей треба буде більше.
Ми очікуємо, що це відбудеться. Польська сторона, компанія Gaz-System, також включають добудову цього газопроводу в свої плани. Але у них зараз дуже багато будівництва, в тому числі, пов’язаного з інфраструктурою LNG. Зокрема, будується термінал в Свіноуйсце. Тому український проєкт вони зараз не ставлять в пріоритет.
Знову ж таки, якщо LNG ввозитиметься в Україну для збереження і подальшої реалізації поза межами України, то тоді, можливо, побудова додаткових потужностей матиме сенс. Але ми поки що не в тій точці.
– Але визначальним фактором буде ціна LNG?
– Так. Ми бачимо, LNG поступово збільшує свою конкурентоздатність. Крім того, більшість європейських країн розглядає LNG в контексті енергетичної безпеки і диверсифікації, і готові платити преміальну ціну за додаткове джерело постачання.
Ми віримо, що LNG матиме потенціал у вигляді трубного газу, який дійде до нас після розрідження на території Польщі, і стане допомогою у вирішенні наших завдань.
– Була ідея транспортувати LNG через Румунію. Це ще актуально?
– Є і така ідея. Але там є складнощі. Проблема з Молдовою і їхнім тарифом – він надвисокий. Це, до речі, нам заважає використовувати Трансбалканський газовий коридор, який сьогодні стоїть майже порожній після введення в експлуатацію «Турецького потоку».
Також можна використовувати LNG-термінал на острові Крк (Хорватія). Ми цей варіант також активно вивчаємо, ведемо перемовини з угорською стороною щодо транзиту. Ми хочемо мати таку можливість на випадок, якщо не буде продовжено транзитний контракт з Росією.
Відповідно, ми вивчаємо можливість експорту LNG, але не будівництво у нас терміналу, а через посередництво країн, які з нами межують.
– Чи йдуть якісь перемовини з «Укртрансгазом» щодо додаткових потужностей для зберігання газу?
– Наскільки мені відомо, зараз не всі газосховища використовуються повністю. Але це питання в компетенції «Укртрансгазу».
– Переформулюю: чи вистачає поки що газосховищ нашим міжнародним партнерам?
– Поки що так, але немає межі досконалості. У нас є можливості для розвитку цієї індустрії.
Про борги операторів газорозподільних мереж перед ОГТСУ
– Як реагують міжнародні партнери на ситуацію з боргами операторів газорозподільних мереж перед ОГТСУ?
– Знову ж, вони глибоко стурбовані. Ми співпрацюємо з ними в пошуку вирішення цієї проблеми. Приміром, Світовий банк за власні кошти винайняв британського аудитора «Ernst & Young» для аналізу фінансової стабільності ОГТСУ. Питання боргів за небаланси теж сюди потрапляє.
Як я й казала, ми є природною монополією. А природна монополія має діяти в рамках тарифу, який їй обґрунтовано встановив регулятор, і цей тариф має бути мінімальним для того, щоб забезпечити безпеку існування системи, її стабільну роботу і спроможність надати якісну послугу.
У нас, як у будь-якого інфраструктурного монополіста, така місія – ми не повинні багато заробляти, ми повинні стабільно покривати всі свої витрати і мати певний дохід на цей важливий для країни актив.
Природа діяльності операторів ГРМ майже така сама. Вони не мають конкурентів, і, відповідно, не мають зловживати своїм становищем. Їм встановлюють тариф, який покриває усі їхні витрати. В тарифі операторів ГРМ на газ для виробничо-технічних витрат, підтримання самої розподільчої системи, припадає від 35% до 50%.
Міжнародні партнери зацікавлені, щоб газ за їх контрактами з «Газпромом» був доставлений в Європу, і Європа була забезпечена ключовим ресурсом. Що для цього потрібно? Стабільна і безперервна робота Оператора. Що Оператору для цього потрібно? Правильний тариф, який би покривав витрати.
А тут з’являється третій гравець, який не розраховується з Оператором ГТС, на доходи якого впливає ця заборгованість. Таким чином підривається стабільність роботи цієї системи. Або заборгованість покриється за рахунок інших.
Одним із наших зобов’язань є введення принципу нейтральності, який передбачає, що в разі проблем на ринку всі учасники солідарно за це заплатять. Поки що на рівні українського законодавства нейтральність не введена, але це станеться.
В результаті всі перекоси на ринку газу, які стосуються Оператора, будуть перекладені на всіх учасників ринку. Якщо це наддохідність – вона повернеться, якщо це збитковість – вона теж повернеться, і хтось за неї заплатить. Тому, звичайно, наші європейські і американські колеги стурбовані.
Є ще одна проблема: сьогодні ми як країна є боржником по міжнародним зобов’язанням. Якщо наші партнери побачать, що у нас така «безгосподарність», гроші вимиваються, а борги накопичуються, то який сенс надавати допомогу?
Відповідно, ми усі в пошуках рішення, яке є ринковим, але разом з тим буде стимулювати до дисципліни і змушувати всіх платити за свої борги.
– Оператор ГТС виступає за введення так званих спецрахунків – аби гроші, заплачені споживачами, акумулювались на окремих рахунках, і йшли напряму Оператору ГТС. Чи є інші пропозиції?
– Ми провели велику дослідницьку роботу і визначили, що з усіх можливих заходів, які можна впровадити легко і без сильної руйнації моделі ринку газу, підходять лише спецрахунки.
Цей варіант схвалюють МВФ, Світовий банк, Енергетичне співтовариство. Вони визнають, що ця проблема потребує законодавчого врегулювання, і спецрахунки зі спеціальним алгоритмом розподілу коштів можуть стати вирішенням.
Нагадаю, вони використовуються в інших сегментах енергетики, і вже неодноразово доводили свою дієвість. І переважна більшість органів влади нас теж у цьому підтримують.
На сьогодні одна з найбільш критичних ситуацій з «Тернопільміськгазом». Вони взагалі не платять. І жодні штрафи, перевірки, і навіть спецрахунки навряд чи подіють. Борги накопичуватись може й не будуть, але говорити про докорінне вирішення проблеми, як щодо інших операторів ГРМ, – не можна.
Сьогодні необхідно вирішити це питання, законодавцю і владі відреагувати на це свавілля. І ми, і вони, як природня монополія, не маємо права робити тільки те, що нам захочеться. Левова частка тарифу НКРЕКП для облгазів – це газ для ВТВ, і, відповідно, кошти на це мають бути витрачені.
– Що заважає зараз ввести ці рахунки?
– Відсутність політичної волі.
– Хто має бути ініціатором цього рішення?
– Насправді неважливо, хто буде ініціатором. Важливо, щоб було спільне розуміння у всіх органів влади. І зараз, мені здається, таке розуміння і бажання навести лад є. Бо якщо Оператор ГТС опиниться в ситуації з багатомільярдними боргами, як колись «Укртрансгаз», – попередні успіхи не матимуть ніякого сенсу.
– За словами Сергія Макогона, в компанії очікували, що в зимовий період можуть зрости несанкціоновані відбори газу із газотранспортної системи операторами ГРМ. Чи підтвердились такі побоювання?
– Всього у 2020 році було відібрано з системи магістральних газопроводів 2,4 млрд куб. м газу на суму 10,4 млрд грн, але сплачено було лише 80% (загальна сума заборгованості – 1,6 млрд грн).
Основними боржниками перед ОГТСУ за утворені негативні небаланси є оператори газорозподільних мереж (міськ-, облгази – Ред.). За підсумками 2020 року їхня сукупна заборгованість становить 1,4 млрд грн. Зростання боргу операторів ГРМ за грудень у порівнянні з листопадом – майже 30%.
Саме тому ми так і наполягаємо на вирішенні питання зі спецрахунками. Вони не можуть бути застосовані відразу, треба багато часу, щоб вони запрацювали.
Цьому має передувати підписання закону, ухвалення підзаконних актів, споживачі мають перейти на ці рахунки, банки мають отримати опис алгоритму, НКРЕКП має прийняти рішення про застосування цього алгоритму. Це дуже довгий процес.
Що чекає на «Північний потік–2»
– Як в «Операторі ГТС України» ставляться до ідеї перенесення точки купівлі російського газу європейськими компаніями на східний кордон України?
– Ідею дозволити купувати газ на східному кордоні України ми підтримуємо. Тому що в ситуації «Північного потоку-2» Європі нав’язують певний маршрут, який буде обмежувати взагалі використання українського маршруту, і не дають нічого взамін.
Раніше європейці говорили, що їм незрозуміло, які регуляції діють в Україні, який у нас ринок газу. Вони не знали, чи доставимо ми їм газ. Тепер у них немає таких побоювань, і минулого року вони завезли нам 10 млрд кубів газу у сховища.
Відповідно, зараз немає ніяких причин наполягати на тому, щоб точкою передачі газу був західний кордон України. Тому ми й вважаємо, що настав час перенести цю точку на східний кордон.
Це вигідно для нас, тому що тоді європейський споживач обиратиме найвигідніший для нього маршрут. Ми уже надаємо нашим європейським колегам гарантії збереження газу, надійності транспортування газу нашою ГТС і того, що ми даємо розумний європейський тариф.
Політично цю ідею підтримують і мої колишні колеги, і політики першого рангу. І це наступний крок, якого ми будемо домагатися.
– До чого все йде у ситуації з «Північним потоком-2»?
– Навколо «Північного потоку-2» все змінюється буквально щодня, враховуючи, що нещодавно було обрано нового президента в США, отримано новий розподіл сил у Конгресі США.
Також відбувається зміна політичних сил і настроїв в Німеччині, є кейс Навального, є зміна думки в Європі щодо Німеччини, є позиції Євросоюзу, і є санкції США, які вже діють.
Щодня я проводжу перемовини принаймні з одним закордонним експертом. Залежно від того, де знаходяться ці експерти, думки щодо «Північного потоку–2» різняться. Усі, окрім Берліну, кажуть, що на 90% він не буде добудований і не буде введений, тому що це дуже складно.
А німецькі експерти навпаки стверджують, що запуск «Північного потоку–2» неминучий, він буде добудований, і лишається лише зрозуміти, яким чином будуть знайдено вихід. Але Берлін одинокий в цій думці.
На сьогодні, з огляду на кейс Навального і решту подій, є великі сумніви. «Північний потік–2», якщо і буде добудований, то не так швидко запрацює. Адже добудувати – не означає ввести в експлуатацію. Але я не кажу, що все добре.
І найгірше для України, якщо вона не стане суб’єктом перемовин щодо «Північного потоку–2». Мені би хотілося більш активної позиції.
– На якому рівні?
– На найвищому.
– Є шанс, що нова політична влада в Німеччині змінить свою позицію щодо «Північного потоку-2»?
– Так. Там з’являються внутрішні гравці, які не так сильно зацікавлені у «ПП-2», як чинна влада. Посилює свої позиції і «Партія Зелених». Ми будемо налагоджувати з ними партнерство, шукати діалог.
Інтерв’ю для Oilpoint записав Микола Романюк