Історія ТОВ «Оператор ГТС України»:

ТОВ «ОГТСУ» – український монополіст, що транспортує природний газ споживачам України та здійснює транзит природного газу через територію України до країн Західної і Центральної Європи.

4 лютого 2019 – засновано ТОВ «ОГТСУ» з метою виконання вимог щодо відокремлення діяльності з транспортування природного газу, визначених ЗУ «Про ринок природного газу», заснованих на міжнародних зобов’язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію з ЄС. Основою для створення ТОВ «ОГТСУ» була розширена та оптимізована філія «Оператор ГТС України» АТ «Укртрансгаз», в якій були зосередженні активи та персонал, що відповідають за транспортування природного газу.

Червень 2019 – персонал, що відповідає за транспортування природного газу, філії «Оператор ГТС України» АТ «Укртрансгаз» був переведений до ТОВ «ОГТСУ». В рамках Договору про надання послуг, підписаного між ТОВ «ОГТСУ» та АТ «Укртрансгаз», ТОВ «ОГТСУ» надавало послуги з усіх видів робіт з експлуатації, технічного обслуговування та ремонту для забезпечення безпечної та ефективної роботи об’єктів магістральних газопроводів.

17 грудня 2019 – отримано від Секретаріату Енергетичного Співтовариства ЄС позитивний висновок щодо сертифікації ТОВ «ОГТСУ» як оператора газотранспортної системи (Висновок № 4/19 від 17.12.19).

24 грудня 2019 – відповідно до ст. 24 ЗУ «Про ринок природного газу» НКРЕКП (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) ухвалила остаточне рішення про сертифікацію ТОВ «ОГТСУ» за моделлю ISO, а також видала відповідну ліцензію на транспортування газу, що дозволило компанії розпочати свою діяльність з 1 січня 2020 року (Постанова від 24.12.2019 №3011).

1 січня 2020 – ТОВ «ОГТСУ» повністю відокремлено від Групи «Нафтогаз» та передано 100% частки у статутному капіталі до державної компанії АТ «Магістральні газопроводи України».

27 жовтня 2023 – в ході виконання корпоративної реформи 100% частки у статутному капіталі ТОВ «ОГТСУ» передано Міністерству енергетики України.

Коротка історія газотранспортної системи України:

В історичному контексті ГТС України – це складний об’єкт та важлива складова колишньої Єдиної системи газопостачання Радянського Союзу (ЄГП СРСР).

На початку ХХ століття на Західній Україні було вперше виявлено природний газ.

У 1924 році збудовано перший газопровід на території України – від смт. Дашава до м. Стрий. Саме цей рік прийнято вважати роком заснування газової промисловості України.

У 1948 році збудовано газопровід «Дашава — Київ». Це рік прийнято вважати роком заснування газотранспортної системи України. На той час «Дашава — Київ» був найпотужнішим газопроводом в Європі, його пропускна здатність становила близько 2 млрд куб. м/рік.

В 1951 році газопровід «Дашава — Київ» подовжений до Москви. Таким чином, газопроводом «Дашава–Київ–Брянськ–Москва» було забезпечено постачання природного газу з родовищ Західної України до Києва та Москви.

В 1956 році споруджено газопровід «Шебелинка – Харків», який забезпечував постачання природного газу із Шебелинського газоконденсатного родовища.

В 1957 році розпочато будівництво газопроводу «Шебелинка – Дніпропетровськ – Одеса» з відгалуженням до Запоріжжя (1958 рік) та Миколаєва і Херсона (1963 рік). У 1960 році закінчено будівництво газопроводу «Шебелинка – Брянськ», який забезпечив постачання природного газу для споживачів Росії.

У 1960-70 роках почалася активна фаза розбудови ГТС України.  В 1967 році після введення в експлуатацію магістрального газопроводу «Долина — Ужгород – Західний кордон» (газопровід «Братство») розпочато постачання українського і російського газу до країн Центральної і Західної Європи.

У 1970-80 роках розпочато будівництво трансконтинентальних газопроводів «Союз», «Уренгой — Помари — Ужгород», «Прогрес» та інших, які сформували потужний потенціал для постачання російського газу до Європи та переважно транзитне призначення ГТС України.

Експортний газопровід «Союз», яким газ транспортується із Оренбурзького газоконденсатного родовища до Центральної та Західної Європи, побудований в 1975-1979 роках спільно з Болгарією, Угорщиною, НДР, Польщею та Чехословаччиною.

Експортний газопровід «Уренгой – Помари – Ужгород» (УПУ), збудований у 1982-1984 роках, з’єднав Уренгойське газове родовище та газові родовища півночі Західного Сибіру із Ужгородом та кінцевими споживачами Центральної та Західної Європи.

У 1986 році введено в експлуатацію газопровід «Прогрес» («Ямбург — Західний кордон»).

Також у середині 1980-х років було розпочато створення системи трубопроводів для постачання сибірського газу на Балкани із газотранспортного хабу у м.Єлець Липецької області, куди подавався ресурс від Ямбурзького родовища. Розпочинав цей маршрут трубопровід «Єлець — Кременчук — Кривий Ріг», що поставляв газ як до вихідної точки газопроводу «Кременчук — Ананьїв» (далі — «Ананьїв – Ізмаїл»), так і у центральний промисловий район України, через який до того ж проходить другий коридор балканського напрямку «Шебелинка — Кривий Ріг — Ізмаїл». Введення в дію цього газопроводу було синхронізоване зі спорудженням інших згаданих вище об’єктів балканського напрямку та припало на 1986 рік.

В наступні роки ГТС України продовжувала свій розвиток:

У 1999 році введено в експлуатацію газопровід «Хуст – Сату-Маре», а в 2000 році – «Джанкой – Феодосія – Керч» на території Автономної Республіки Крим.

Система магістральних газопроводів України є єдиним технологічним комплексом, який одночасно забезпечує транспортування природного газу споживачам України та транзит. Умовно її можна поділити на:

• Західний транзитний коридор (газопроводи «Союз», «Уренгой – Помари – Ужгород», «Прогрес»);
• Південний транзитний коридор (газопроводи «Єлець – Кременчук – Кривий Ріг», «Шебелинка – Диканька – Кривий-Ріг – Ізмаїл», «Ананьїв – Тирасполь – Ізмаїл», «Кременчук – Ананьїв (АБ)», «Роздільна – Ізмаїл»).

За своїми масштабами українська ГТС є другою в Європі. Вона тісно пов’язана з системами сусідніх європейських країн – Росії, Білорусі, Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії та Молдови, і через них інтегрована в загальноєвропейську газову мережу.

У 1970 році загальна довжина газопроводів становила 11,5 тис. км, у 1980 році – 18 тис. км, у 1990 році – вже майже 30 тис. км.