Це може здатися парадоксальним, але відміна «Північного потоку – 2» може бути й в інтересах Росії: перехід від наземної інфраструктури, що пройшла перевірку часом до ризикованих підводних трубопроводів загрожує найціннішому активу «Газпрому» – довірі його клієнтів, пише Сергій Макогон.
Сергій Макогон є генеральним директором ОГТСУ (Оператор ГТС України).
«Північний потік – 2» (ПП2) – рішення в пошуках проблеми. Якщо цей газопровід через Балтійське море буде побудований, він нічого не внесе в європейську енергетичну безпеку. Не дивно, що антимонопольний орган Польщі усвідомив небезпеку, яку представляє даний проєкт для ринкової конкуренції, й оштрафував Газпром на 6,5 млрд євро.
По інший бік Атлантики протидія цьому ризикованому проєкту є предметом двостороннього консенсусу, оскільки Конгрес США розглядає можливість включення нових санкцій до Закону про дозвіл на державну оборону 2021 року.
Якщо зараз не зупинити «Північний потік – 2», безпека енергопостачання ЄС знизиться, а його солідарність ослабне. Безумовно, Європі, Німеччині, Україні та навіть Росії буде краще без ПП2.
Дивлячись на десятиліття 2020-2030 рр., «Газпром» оцінив свої річні продажі в Європу приблизно в 200 млрд куб. м на рік. Спалах коронавірусу вже послабив ці прогнози, але навіть якщо ми будемо дотримуватися цього оптимістичного сценарію, чи не повинні ми ставити під сумнів необхідність додаткової газової інфраструктури, коли існуюча транзитна потужність становить 270 млрд куб. м на рік?
Графік «Північний потік-2»
Проблема нинішнього дискурсу навколо ПП2 полягає в тому, що 146 млрд кубометрів транзитної потужності України сприймаються як належне. Рік за роком «Північний потік – 1» призупиняє роботу на регулярне технічне обслуговування, яке триває в середньому десять днів.
Як це буде працювати в майбутньому, особливо в сценарії, коли переважна більшість російського газу надходитиме до Європи по підводним трубопроводам, а об’єм роботи наземної інфраструктури скоротиться?
Часто захисники нових російських трубопроводів забувають вказати на різницю в факторах ризику для підводної інфраструктури. «Ремонт наземного трубопроводу займає … 3 або 4 дня, а … ремонт морського трубопроводу займає тижні». Ось як німецький енергетичний аналітик доктор Франк Умбах описав своє занепокоєння цим проєктом.
Звичайно, наша система не застрахована від інцидентів і планових ремонтів. Однак важлива відмінність полягає в тому, що українська «труба» 146 млрд кубометрів насправді являє собою мультиплексну мережу з 4 трубопроводів з численними з’єднаннями та точками виходу. Ми неодноразово доводили надійність транзиту через Україну.
За 40 років транзиту ми жодного разу не зупинили потоки в Європу через технічні причини. Значні надлишкові потужності ГТС в поєднанні з найбільшим газосховищем в Європі є найкращою гарантією безперебійних поставок газу.
Таким чином, або ми зберігаємо надійну і диверсифіковану транзитну мережу, що включає наземні і підводні маршрути, або переходимо до системи, сильно залежної від підводних трубопроводів. У цьому сценарії одна компанія контролюватиме прямий доступ на ринок ЄС. Це підірве безпеку поставок до Європи і підірве ринкову конкуренцію.
Прихильники «Північного потоку-2» часто говорять про економію коштів. Навіть якщо це спрацює для Німеччини, ціни на газ, ймовірно, виростуть в Східній Європі, Італії та інших країнах-членах ЄС.
Незалежно від того, які моделі ми використовуємо при прогнозуванні, очевидно, що розрахунок домінуючого учасника ринку вказує на підвищення цін з плином часу. Скільки переговорної сили матимуть європейські клієнти після того, як «Газпром» буде володіти та керувати кожним маршрутом поставок і закріпиться залежність від постачальника?
Єдиний надійний спосіб стримати монополістичну поведінку – це конкурентний тиск з боку інших постачальників. ЄС повинен віддавати пріоритет диверсифікації джерел енергії, а не маршрутів.
«Газпром залишається єдиним суб’єктом господарювання, що має право продавати природний газ [по трубопроводах] на ринки за межами Росії», – йдеться в звіті про маніпуляції на російському ринку, опублікованому Європейською комісією 23 жовтня.
Тим часом, сотні власних компаній видобування газу в Росії, в тому числі такі гіганти як «Новатек», «Роснефть» і «Лукойл», позбавлені доступу до трубопровідного експорту газу в ЄС. Компанії видобування газу з Центральної Азії, які поставляли газ в Європу на початку 2000-х років, могли б внести значний вклад в енергетичну безпеку континенту, якби Газпром не перекрив їм доступ до трубопроводів.
Якщо метою було зниження цін на газ, то «Північний потік – 2», безумовно, не є виходом. Однак більш серйозною проблемою цього злощасного проєкту є не хитке комерційне обґрунтування, а широкий спектр негативних зовнішніх ефектів, від підвищеного екологічного ризику до подальшої політизації енергетики.
Ніяка економія коштів не може компенсувати шкоду європейській єдності, ризик недобросовісних винятків з чесної конкуренції і ослаблення регіональної безпеки.
Це може здатися нелогічним, але відміна ПП2 може бути й в інтересах Росії і «Газпрому». Перехід від наземної інфраструктури, що пройшла перевірку часом до ризикованих підводних трубопроводів загрожує найціннішому активу «Газпрому» – довірі його клієнтів.
З існуючою пропускною потужністю в 270 млрд кубометрів на рік і прогнозованим обсягом транзиту 200 млрд кубометрів на рік на найближче десятиліття нам слід подумати про оптимізацію системи, а не витрачати ресурси на зайву і геополітично непридатну нову інфраструктуру.
В ПП2 не має ніяких економічних, геополітичних й екологічних сенсів. З іншого боку, скасування цього проєкту буде благом для європейської єдності. Справді, якщо будівництво зупиниться зараз, Німеччині, ЄС, Україні та Росії буде тільки краще від цього.
Оригінальний матеріал опублікований виданням Euractiv 12 жовтня 2020 року.