Між ідеєю та готовим проєктом завжди стоять час, обговорення, оцінка можливостей і ризиків, аналіз доцільності, витрат, поточної ситуації і т.д. Саме так і сталося з ідеями впровадження генерації електроенергії на газу.
Запит на газову генерацію є нагальним, але теоретично буде затребуваним у майбутньому для балансування відновлюваних джерел енергії (ВДЕ).
Передусім проекти актуальні для міст і великої промисловості, перед якими стоїть завдання оптимізації власної залежності від енергосистеми, де загальний дефіцит потужностей складає не менше 2 ГВт. Наразі дефіцит в енергосистемі врегульовується переважно дизельними та бензиновими генераторами, або ж відключеннями, але в такий спосіб проблема не вирішується у перспективі. Важливо, щоб тимчасові рішення не підміняли собою стратегічні й довгострокові. Тимчасові рішення дають певну “фору” для розробки альтернатив, які потребують більше часу на інсталяцію і залучення фінансування.
На сьогодні всі обставини та експертні думки сходяться на перспективі зменшення дефіциту в енергосистемі України за рахунок розподіленої газової генерації. Але погляди частково розходяться у питанні, як правильно це зробити.
Саме час переходити від дискусій до вирішення практичних питань і розблокування розвитку галузі, створюючи можливості для різних пілотних проєктів. Відбуватись це може двома ключовими шляхами:
- Створення резервної генерації на базі державних або комунальних підприємств під контролем Кабміну та в координації диспетчеризації Укренерго. Ця е/е, скоріше за все, за регульованою ціною, на особливих умовах піде на соціально-безпекові потреби країни.
- Як напрямок для інвестицій бізнес-сектору з метою вироблення генерації для приватних об’єктів та галузей, яким важливіша стабільність отримання е/е більше, ніж її ціна та субсидії від держави.
На мою думку, не варто зациклюватися на одній стандартній моделі роботи, а варто одночасно розвивати обидва напрямки. Є сенс залучати іноземних і приватних інвесторів, які позбавлять донорів навантаження та організують оптимальну роботу газової генерації в межах країни. Тим часом державні компанії можуть сфокусуватися більше на сегменті соціально незахищених та безпекових споживачів.
Для цих двох напрямків розвитку генерації е/е потрібні різні регуляторні стимули: для державних компаній – можливість пільгових капітальних вкладень і компенсацій для покриття витрат нової діяльності, а приватному інвестору важливіше отримати дозвіл продажу е/е без обмежень ціни та за умов безперервного електропостачання для промислового споживача. Нам варто стимулювати всю додаткову генерацію е/е, яка відповідає умовам розподіленої генерації, є наближеною до споживача та може бути корисна суспільству на території розміщення. А також таку, яка має ефективні виробничі показники та сприяє оптимізації викидів.
Сьогодні промисловості дозволено імпортувати для власних потреб дорожчу імпортну е/е із гарантією захисту від планових обмежень електропостачання. А чому б натомість не почати генерувати самим для себе? Газова генерація е/е в Україні є не гіршим ресурсом для української промисловості, зокрема металургійної галузі, особливо з урахуванням фізичного обмеження імпорту. Наявність правильних умов для цих інвестицій можуть створити суттєвий мультиплікаційний ефект у всій економіці. Відсутність е/е є більш негативним фактором, ніж її умовно преміальна ціна для промисловості.
Після війни газова генерація середньої та великої потужності може слугувати або базовою для багатьох регіонів, де буде відчутною нестача е/е через руйнування теплової генерації, або слугувати балансуючою для зеленої енергії, якої безумовно буде все більше і більше. Цей вид генерації був “екзотичним” для України до повномасштабного вторгнення, але цілком може допомогти нам всім пережити складні часи війни та зробити більш м’яким перехід до повністю зеленої генерації у наступні 10-15 років.