Автор: Сергій Макогон
Протягом десятиліть вважалося, що поставки природного газу надходять від українського кордону до ЄС у західному та південному напрямках. Однак, враховуючи тектонічні зрушення в енергетичній екосистемі та геополітиці, ця парадигма перестала бути актуальною. Настав час переосмислити Трансбалканський газовий транзитний коридор і переглянути його потенціал для підвищення енергетичної безпеки Європи.
Запровадження реверсних потоків газу в 2015 році довело значення двостороннього транзиту з Заходу на Схід. А 26 серпня цього року Оператор газотранспортної системи України (ОГТСУ) вперше виконав запит на транспортування газу з Півдня на Північ. Цей запит поступив від місцевого трейдера, який поставив природний газ Транбалканським трубопроводом з Греції через Болгарію та Румунію до України. Ця транзакція дозволила продемонструвати технічну спроможність цього маршруту, навіть при тому, що наразі він не є комерційно привабливим.
Питання, чи буде газ і надалі надходити Транбалканським трубопроводом і чи буде змінено напрямок, було підняте ICIS (Independent Commodity Intelligent Services) майже рік тому. Згодом ми спостерігали різке зниження потоків. Прогнозований обсяг транзиту на весь цей рік становить 1 млрд кубічних метрів. Інакше кажучи, навіть за цим, треба сказати, оптимістичним сценарієм, потужності використовуватимуться на рівні 3-4%.
Трансбалканський газовий коридор, стратегічний актив з транзитною потужністю 27 млрд кубічних метрів на рік, може і повинен бути гарантією енергетичної безпеки для Південно-Східної Європи. У разі перебоїв або робіт з технічного обслуговування на ТАНАП (Трансанатолійський газогін) або Турецькому потоці, він може забезпечити безперебійне транспортування газу. Наразі цей коридор надає країнам Балканського регіону доступ до газових ринків Центральної Європи та газосховищ України, які є найбільшими в Європі. Без значних обсягів транзиту ні Україна, ні Болгарія та Румунія не зможуть виправдати високі операційні витрати. Тому важливо розуміти реальний ризик перебоїв у постачанні, якщо цей трубопровід буде виводитися з експлуатації.
Наразі кілька одночасних подій навколо Східного Середземномор’я та Чорного моря, мають змінити динаміку регіональної енергетичної системи. До них належать чотири великі відкриття газових родовищ у територіальних водах Ізраїлю, Єгипту та Кіпру, остання знахідка у Туреччині, будівництво нового СПГ-терміналу у Греції. Тим часом зростання напруженості між Анкарою та Афінами, посилення санкцій США щодо Турецького потоку, і остання ескалація між Вірменією та Азербайджаном потенційно можуть змінити існуючий статус-кво.
Така складність взаємодії цих різноманітних подій призводить до того, що жоден сценарій не може точно описати майбутній шлях. Однак очевидно, що загальноприйнята логіка більше не застосовується до Транбалканського газового коридору. Що знадобиться для передислокації цього маршруту на благо споживачів у Центральній та Східній Європі?
Перш за все, ми маємо знайти спосіб підвищити комерційну життєздатність маршруту. Можна стверджувати, що Молдова може отримати найбільше без особливих зусиль завдяки оновленню методології розрахунку тарифів та приведенню її у відповідність до загальноєвропейських практик. Сьогодні тариф, затверджений молдавським Регулятором, становить близько $11 США за 1000 м3 /100 км, тоді як “історичний замовник” Газпром отримує знижку 70%, платячи лише $3. Вочевидь нинішня ситуація мало сприяє добросовісній конкуренції і має бути виправлена в першу чергу.
По-друге, Румунія, друга за величиною запасів газу в ЄС, ще не переглянула свої застарілі регулюючі норми, які обмежують експорт до країн, що не є частиною ЄС. Наразі Україна та Румунія підписали лише одну угоду про взаємодію. ОГТСУ готовий підписати ще чотири – по кількості додаткових точок з’єднання, які існують між Україною та Румунією. Однак процес затримується, що не приносить користі жодній з країн. Необхідно прискорити цей процес і поставити за мету укласти ще чотири угоди протягом наступних кількох місяців. Оскільки Румунія готова нарощувати внутрішній видобуток газу, зокрема з морських родовищ Чорного моря, вона може відігравати дедалі більшу роль у регіональній торгівлі енергоресурсами. Насправді, Румунія найбільше виграє від двонаправленості Транбалканського трубопроводу.
Нарешті, Європейський Союз та всі 27 країн-членів повинні твердо обстоювати застосування єдиних підходів до імплементації правил третього енергетичного пакету ЄС.
Можливість діяти за винятковими правилами, надана Сербії в 2019 році, наразі перешкоджає конкуренції на енергетичному ринку. Газпром має контрольний пакет акцій ділянки трубопроводу протяжністю 400 км з можливою потужністю 13,88 млрд кубічних метрів, яка проходить через Сербію. «Правила Третього енергетичного пакету не поширюються на цей газопровід, і ми шкодуємо про це», – так описав ситуацію заступник директора Енергетичного Співтовариства Дірк Бушле в березні 2019 року.
Щоб цей трубопровід відповідав європейським енергетичним нормам, Сербії доступний ряд засобів. Однак на даний час в Белграді немає політичного апетиту щодо їх реалізації.
Європейська солідарність тут явно під загрозою. Оскільки коли окремі держави-члени або країни-кандидати на вступ до ЄС переслідують свої окремі інтереси, ЄС в цілому програє. Тепер, коли Україна завершила процес анбандлінгу в енергетичному секторі, ЄС має забезпечити обов’язкове та універсальне застосування власних норм і правил у Румунії, Болгарії та Сербії. Ринок газу не закінчується на кордонах Європейського Союзу. Сусіди, які взяли на себе зобов’язання виконувати положення Третього енергетичного пакету, також заслуговують на взаємність.
Незважаючи на нинішній стан справ, я впевнений, що Трансбалканський газопровід незабаром допоможе оживити регіональні економіки, стимулюючи енергетичний перехід від вугілля з великим вмістом вуглецю, та сприяючи диверсифікації імпорту газу до Європи. Зі свого боку, Україна готова відкрити свою розгалужену газотранспортну мережу та потужності зберігання для спільної вигоди. Принципи добросовісної конкуренції корисні лише настільки, наскільки ми готові їх дотримуватися. Коли ЄС захищає свої інтереси, справедливо визнаючи значення торгівлі природним газом для геополітичної та національної безпеки, виграють усі його члени та країни-сусіди.
Оригінальний матеріал опублікований виданням Atlantic Council 20 жовтня 2020 року.